Головна » 2010 » Вересень » 5 » Вміння вдячності

Вміння вдячності

У людей часто виникає відчуття що православ'я - це релігія скорботи, це релігія печалі, і православний християнин повинен завжди ходити похмурим, надутим та темним. Чи так це насправді? Існує наступна історія:

Два ченці, котрі жили в монастирі та дотримувались святого образу життя, якось одного разу впали в таку спокусу, що пішли з монастиря, відреклися від чернецтва і віддалися світу гріховного та розпусного життя. Але пройшов деякий час і вони обидва схаменулися і сказали один одному: "Підемо, повернемося назад у монастир, підійдемо до свого старця і попросимо у нього вибачення - може простить він нас і прийме назад". Прийшовши в монастир до свого наставника вони сказали йому: "Отче! Ми усвідомили, що скоїли страшні гріхи і просимо тебе - прийми нас знову до числа братії та прости нас". Тоді настоятель монастиря сказав їм: "Замкніться кожен у відокремленій келії на сорок днів і цей час проведіть в молитвах". Ченці так і зробили. І ось, пройшло сорок днів і обидва ченця вийшли зі свого запертя та прийшли до настоятеля. Один чернець був дуже втомленим, млявим і буквально розбитим. Інший чернець навпаки був веселим, бадьорим та світлим. І тоді настоятель запитав у ченців "Скажіть мені, як ви проводили ці дні і що ви робили?" Чернець, котрий був втомленим і темним сказав: "Всі ці сорок днів я плакав, просив у Бога прощення і вимолював Господа щоб простив він мене і взяв знову в чернечий чин". "А що ж робив ти?" - Запитав настоятель у світлого та відпочившого ченця. Чернець відповів - "Я всі ці сорок днів радів і дякував Богу за те, що, не дивлячись що ми впали в гріх, Господь із великого свого милосердя прийняв нас назад і ми знову ченці і знову продовжуємо свою службу Богові". Тоді настоятель відповів двом ченцям: "Бог прийняв ваше покаяння незважаючи на те, що один з вас журився, а інший радів, але господь прийняв кожного."

Кожна людина повинна пам'ятати про те, що радість і подяка Богу на стільки ж велика, як і плач та смиренність перед Ним, бо душа, котра вміє дякувати, вона знаходиться в милості Божій. Недарма преподобний Серафим Саровський сказав наступні слова: "Вдячна душа нічого не потребує". Постараємося навчитися дякувати Богові за Його велику любов до нас людей.


Поділитися з друзями:

Переглядів: 3129 | Додав: leonc | Теги: Бог, православ'я, притча, вдячність

Коментарі:

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
«  Вересень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Аватар KamPod_
Чомусь зазвичай у людському суспільстві навпаки - запам'ятовують огріхи і погані справи, а добре швидко забувається

Аватар leonc
Для перегляду коментарів із соціальних мереж, потрібно клікнути на відповідну назву під словом "Коментарі"

Аватар KamPod_
Можна попросити уточнення, опис відмінностей?

Завжди цікавили такі питання (воно і буде уточненням відмінностей):
Приклад 1 - я один в родині виявився достойним вічного життя а решта (чи навіть більша частина) моїх близьких і родичів не прагнули до цього і не змогли його досягти. Тоді питання - хіба це буде те ж життя що і в земному існуванні? навіщо воно мені, якщо я не буду м

Аватар KamPod_
Якщо після смерти нас чекає вічне небуття, тобто, якщо там за межею нічого немає, то тоді життя немає сенсу взагалі.

Я не відкидаю думку що так і є. Адже ж немає сенсу від життя тварин які нас оточують - вони не отримають воскресіння до вічного життя згідно з Біблією

Аватар KamPod_
А яке більш логічне порівняння тут доречне?

У тому то й справа, що логіки у переродженнях в нове життя мало, точніше її немає

Аватар KamPod_
Все вроді б то так і можна провести паралель між народженням немовля і закінченням існування або смертю внутріутробного плоду. Але мені здається у випадку з немовлятами повірити їм набагато легше що є щось поза їх світом, адже навколо них реальна перешкода яку вони навіть можуть торкатись. А в випадку з людиною і її народженням після смерті, то такої перешкоди яку можна було б відчути немає тому і

Аватар KamPod_
Дуже тонко підмічено на рахунок мами ось це:"Вона скрізь навколо нас, ми в ній перебуваємо і завдяки їй рухаємось і живемо. Без неї ми просто не можемо існувати"
Дійсно перегукується з канонами релігії і віри що Бог всюди навколо.

Аватар leonc
Я з тобою цілком погоджуюсь. Адже «Христос помер за всіх, щоб ті, хто живе, вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого … Отже, хто в Христі, той нове створіння; давнє минуло, тепер усе нове» (2 послання до Коринф’ян 5:15,17). Як наслідок - «Хто увірує і охреститься, буде спасений, а хто не увірує, буде осуджений» (Марка 16:16) і це абсолютно не залежить від якихось вроджених

Аватар KamPod_
Порівняння з метеликом також не дуже логічне як на мене. У комашки п'ять стадій розвитку кожну з яких можна описати і "пощупати", є впевненість і наукові доведення що так і буде, а в випадку з починаючи третього життя? Усе покладається лише на вірі що так і є - тобто знову прийшли до вихідної точки чи є взагалі щось після фізичної смерті і навіть якщо є, то помоєму цей індивід у трет

Аватар KamPod_
Взагалі то п'ять життів якось взагалі не по християнськи, якась реінкарнація спадає надумку, хоча далі читаючи зрозумів що мається на увазф дещо інше.
Дуже заінтригувало коли читав, що розвиток зародка в утробі це перше життя. І реальне народження виходить що є логічним продовженням закінчення цього життя. Але ж виходить що Адам і Єва не мали цього першого життя, як в принципі і третьог

 
 
leonc © 2010-2024
Безкоштовний хостинг uCoz Google