У людей часто виникає відчуття що православ'я - це релігія скорботи, це релігія печалі, і православний християнин повинен завжди ходити похмурим, надутим та темним. Чи так це насправді? Існує наступна історія:

Два ченці, котрі жили в монастирі та дотримувались святого образу життя, якось одного разу впали в таку спокусу, що пішли з монастиря, відреклися від чернецтва і віддалися світу гріховного та розпусного життя. Але пройшов деякий час і вони обидва схаменулися і сказали один одному: "Підемо, повернемося назад у монастир, підійдемо до свого старця і попросимо у нього вибачення - може простить він нас і прийме назад". Прийшовши в монастир до свого наставника вони сказали йому: "Отче! Ми усвідомили, що скоїли страшні гріхи і просимо тебе - прийми нас знову до числа братії та прости нас". Тоді настоятель монастиря сказав їм: "Замкніться кожен у відокремленій келії на сорок днів і цей час проведіть в молитвах". Ченці так і зробили. І ось, пройшло сорок днів і обидва ченця вийшли зі свого запертя та прийшли до настоятеля. Один чернець був дуже втомленим, млявим і буквально розбитим. Інший чернець навпаки був веселим, бадьорим та світлим. І тоді настоятель запитав у ченців "Скажіть мені, як ви проводили ці дні і що ви робили?" Чернець, котрий був втомленим і темним сказав: "Всі ці сорок днів я плакав, просив у Бога прощення і вимолював Господа щоб пр ... Читати далі »