Торжество православ'я

Торжество православ'я

Перша неділя Великого посту називається «Недiлею торжества Православ'я», торжества віри Христової. Це не день перемоги православних над іншими людьми, а день відзначення того, що Православ’я як світло - сяє, немов вогонь горить, як життя - тече по усьому світі.

Православ’я є знання Бога - не про Нього, а Його Самого, глибоке, особисте знання, і трепетне, побожне поклоніння перед Ним. І тому ми можемо справді радіти, що, незважаючи на всі перешкоди, які кожен з нас і всі ми в сукупності ставимо перед Богом, Він відкривається нам, Він покоряє нас, Він виливає в нас Своє світло, Своє життя, знання й пізнання про Себе, і звалює нас додолу - не в приниженні, ні! - а у свідомості Його величі, святості, невиреченої краси, які нас спонукують поклонитися Йому всією любов’ю, всім трепетом, всім зачудуванням і замилуванням нашої душі.

Нинішня неділя називається саме «Неділя Православ’я». В цей день ми ще і ще раз возвеличуємо Церкву – неосквернену, чисту і святу невісту Христову. Слова «Торжество Православ’я» сьогодні звучать як переможна пісня у славу Святої Православної Церкви. Церква – стовп і утвердження істини, духовне й містичне тіло Христа Спасителя.

Маючи своїм засновником Самого Господа  нашого Ісуса Христа, як чиста і неосквернена Його невіста, Церква за весь період свого існування піддавалася великим гонінням, і ці гоніння тривають і до нині. Але, як ми знаємо, найбільші гоніння випали на перші століття християнства, на період розколів і єресей. На семи Вселенських Соборах святі отці і вчителі Церкви відстоювали святість та єдність Церкви. Весь цей період закінчився перемогою Православ’я над єресями, і у 842 р. за візантійського імператора Михаїла і його матері Феодори, коли Константинопольським Патріархом був святитель Мефодій, встановлено свято «Торжества Православ’я».

Це не означає, що пiсля середини IX столiття бiльше не з'являлося єресей (з’являлись і з’являються донині); це значить, що всi наступнi єресi, якими б вони не були численними i рiзноманiтними, осуджуються постановами семи Вселенських Соборiв.

У сучасному християнствi розповсюдженими єресями є неправильне вчення про Iсуса Христа, та нешанування iкон, тобто єресь iконоборча. Сучаснi єретики називають Iсуса Христа Великим Учителем в iсторiї людства, моральне вчення Якого незрiвнянно вище за усi релiгiї свiту. Однак вони вiдкидають чудеса Iсуса Христа, i навiть Його Воскресiння тлумачать по-своєму, не вiрячи у воскресiння Його тiла. Все це свята Церква перемогла у боротьбi з єресями протягом семи столiть.

Якщо Iсус Христос не є Син Божий, що народився вiд Духа Святого i Пречистої Дiви Марiї, i не воскрес iз мертвих, то нiякого спасiння людства не вiдбулося. За словами апостола Павла, тодi ми залишаємося у грiхах, i смерть панує над людством. У такому випадку даремним є наше життя. Воно не має нiякого сенсу.

Життя має велику цiннiсть тому, що Господь наш Iсус Христос - втiлений Син Божий, одна з трьох Iпостасей Святої Тройцi - спас нас вiд грiха i смертi. Яким би праведним не було наше життя, все одно ми залишались би у рабствi грiха i смертi. Без Христа Спасителя ми є нiщо - прах i попiл. Смерть все знищує: i красу, i багатство, i любов, i славу.

Православ’я - шлях хресний для православних. Ми повинні не тільки дати Богові проникнути в наші глибини, розсіяти в нас всю пітьму, перемогти всяке зло, скорити нас силою Своєї любові; але й силою, немов би в жорнах, змолоти нас, щоб ми зробилися добрим борошном, здатним стати хлібом освячення. Ми маємо не тільки дати Богові простір діяти, але ми мусимо стати й бути, завжди, кожної миті нашого життя, співробітниками Божими, відкриваючи Йому шлях, відрікаючись у собі від всього того, що недостойне Його, відкидаючи себе, знаючи тільки Христа розп’ятого за нас, і воскреслого, як обітницю наших слави і спасіння.

Православ’я є знання Бога - не про Нього, а Його Самого, глибоке, особисте знання, і трепетне, побожне поклоніння перед Ним. І тому ми можемо справді радіти, що, незважаючи на всі перешкоди, які кожен з нас і всі ми в сукупності ставимо перед Богом, Він відкривається нам, Він покоряє нас, Він виливає в нас Своє світло, Своє життя, знання й пізнання про Себе, і звалює нас додолу - не в приниженні, ні! - а у свідомості Його величі, святості, несказанної краси, які нас спонукують поклонитися Йому всією любов’ю, всім трепетом, всім зачудуванням і замилуванням нашої душі.

Усвідомлення Православ’я - це споглядання води живої, що тече у всьому світі й живить всіх, хто шукає правди, і істини, і життя, і любові. І в цьому наша радість: що Бог підкоряє Собі, пронизує Собою, приводить у Своє Царство незліченну кількість людей, про яку ми самі не маємо й поняття. Тому що Бог бачить серця, Бог благословляє і намір, і вчинок, і, за повчанням апостола Павла, приймає молитви кожного - не тільки християнина, не тільки старозаповітного юдея, але і язичника, і того, хто в пошуку.

Отже, бути православним – це передусім мислити і діяти і перемагати того іновірного недруга, якого кожен носить у собі. Точка відліку християнського мислення – покаяння. Свою проповідь Іоанн Предтеча почав зі слова «покайтеся!». З цього самого слова почалося благовістя Господа Ісуса Христа.

Все храмова атмосфера Великого посту пройнята духом покаяння, під час богослужіння відбувається дивна переміна свідомості: особлива мелодика співу, поклони, чорне вбрання – все це наводить на особливий духовний рух, на прилучання до божественної чистоти і наближення світла. У душі людській народжується відчуття звільнення від хаотичної марноти світу цього.

Сьогодні велике свято Торжества Православ’я, але повне торжество відкриється нам у всій красі, величі і сяйві лише у вічності. На землі ж Торжество Православ’я полягає в тому, що спасіння можливе тільки в Церкві. І не потрібно вірити тому, що у всякій вірі можна догодити Богові і що всяка віра угодна Богові. Кажучи іншими словами, що правда і брехня, істина і лукавство для Бога є байдужими. Святитель Іоан Золотоуст говорить: «Найсильніша за все на світі Церква, вона захистить і спасе тебе. Церква – це огорожа для овець Христових; поки ти всередині цієї огорожі, ти в безпеці, якщо вийдеш із неї, то тебе розірве лютий духовний звір», а блаженний Августин додає: «Без Церкви можна вірити в Бога, без Церкви можна сповідувати Святу Тройцю, тримати Євангеліє і проповідувати його. Єдине, що не можна зробити без Церкви, – це спастися».

Господь наш Ісус Христос, посилаючи Своїх апостолів на проповідь, сказав їм: «Хто увіруєі охреститься, буде спасений, а хто не увірує, буде осуджений» (Марка 16:16). Без істинної віри не можливо досягнути спасіння, святий апостол Павло говорить: «Без віри догодити Богові неможливо» (До Євреїв 11:6). З цих слів ми бачимо, що віра є найнеобхіднішою нам за все: за різні знання, мирські задоволення, які на перший погляд здавалися б для нас дуже важливими. Апостол Павло говорить: «Та і все я вважаю за ніщо заради переваги пізнання Христа Ісуса, Господа мого: для Нього я від усього відмовився і все вважаю за сміття, щоб придбати Христа і знайтись у Ньому не зі своєю праведністю, яка від закону, але з тією, що через віру в Христа, з праведністю від Бога ха вірою; щоб пізнати Його і силу воскресіння Його, і участь у стражданнях Його, уподібнюючись смерті Його, щоб досягти воскресіння мертвих» (До Филип'ян 3:8-11). Якщо заглянути в історію Церкви Христової, то ми побачимо, які подвиги робили перші християни, подвижники, мученики, недивлячись на всі жорстокі знущання, гоніння і смерть, вони сповідували віру у Христа. Вони не відрікались від віри своїх отців, тому що тримали в собі слова Спасителя: «Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів'я та наклепи - Мене ради. Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах!» (Матвія 5:11-12).

Яким же великим, яким широким і бездонним є це Православ’я! Так, ми радіємо про те, що Православ’я перемогло на Соборах усі давні єресі, усяку неправду супроти Бога, супроти людини, супроти Матері Божої, супроти тварини, супроти життя, і Собори проголосили рішучі слова істини. Але ці слова промовлені не для приниження тих, хто не знав свого шляху, а для того, щоб світло засяяло у їхньому розумі і в їхньому серці, щоб і для них розпочалося нове життя, не лише в зародку, але в тій повноті, яку обіцяв нам Господь.