Велика П’ятниця

У Велику п’ятницю Церква згадує неправедне осудження Синедріоном і Пилатом Господа Ісуса Христа, Його страждання, розп’яття на хресті, смерть і покладання Його тіла в гріб, зішестя душею в пекло для сповіщення там перемоги над смертю і визволення душ, які з вірою чекали Його пришестя, а також введення розбійника в Рай.

Ранок Великої п’ятниці... Христос після тривалих допитів, насмішок, знущань стоїть перед Пилатом. Він виснажений у цілковитій покорі очікує уже давно відомого вироку. Пилат, не зважаючи на розуміння невинності Праведника, на вмовляння дружини, на свою совість, піддається тискові первосвящеників, книжників, законовчителів, народу і підписує смертний вирок Тому, Хто Сам є Життям.

Життя засуджують до смерті! Страшна мить людського безумства, злоби, ненависті...

Спаситель пройшов Свій смертельний голгофський шлях від початку  до кінця. Він не плакав, не просив пощади, не вмовляв катів зменшити страждання. Він мовчав... Лише кілька фраз злетіло з Його наболілих уст, кілька слів, сповнених жалю до людства, сповнених святою тихою покорою.

Ісус Христос

Страждання Господа за наші гріхи були, наскільки тяжкими, настільки ж і славними для Господа. Вороги йдуть, щоб узяти Його на страждання і смерть, – і падають перед Його Божественною всемогутністю і зцілюються від ран. Вони палають злобою проти Спасителя, але Його невинність і найвища святість торжествує над їх осліпленою злістю. Ті, хто або через страх, або користолюбство відреклися від Господа, свій гріх проти Нього сповідують або слізьми каяття, або смертю відчаю. Апостол Петро своє зречення від Христа омиває гіркими сльозами щирого покаяння.

Юда зрадник, побачивши, що Господь засуджений на смерть, впадає у відчай і повертає 30 срібняків первосвященикам, сказавши: Я згрішив, віддавши Кров невинну. Первосвященики, замість розради людині, що послужила їм, тільки поглиблюють його відчай і показують свою слабкість та нерішучість перед правдою, сказавши Юді: «А нам що до того? Дивись собі сам». «Хіба це не слова тих, хто сам свідчить про своє лиходійство і божевілля, прикриваючись беззмістовність личиною удаваного незнання»? Відчайдушний Юда кинув срібняки в церкві, та й повісився. А срібняки, як ціну крові, за порадою первосвящеників, не долучили до скарбниці церковної. «Розумієш, – каже святитель Іоан Золотоустий, – як вони осуджуються своєю совістю? Самі бачать, що купили вбивство, і тому не поклали в корван».

Розп'яття

Богочоловік на хресті; один з розп’ятих з Ним розбійників, викриваючи іншого за богохульні слова, сповідує Ісуса Христа Господом, та Його невинність і Божество. Врешті, для слави Розіп’ятого з’являються одне за одним страшні знамення, що сповіщають про спокутні страждання і смерть Найсвятійшого і врозумлюють розпиначів (1 Кор. 2:8). У храмі Єрусалимському завіса роздирається надвоє, показуючи, що з хресною смертю всесвітньої Жертви настав кінець давньої скинії і відкрився всім шлях у саме святилище (Євр. 9:8).

Все закінчилось, як і мало закінчитись: терня, Хрест, цвяхи, невимовний біль, останнє "Звершилось" і... смерть.

Тіло мертвого Спасителя зняли з Хреста, обгорнули плащаницею (білим лляним полотном) і понесли у новий гріб, де ще ніхто не був похований. Похоронна процесія нічим не вирізнялась: сумні обличчя, заплакані очі, понурий вигляд... Єдине, що відрізняло її від сотень інших — у поховальних пеленах був Творець світу. Найстрашніший день в історії людства. Такого дня не було ніколи і більше ніколи не буде. Христос один раз приніс Себе в жертву. І цю визначальну у нашому спасінні подію ми кожного року згадуємо сумними богослужіннями Великої п’ятниці. Бо це очевидно: як тільки ми забудемо про спасительну Голгофу Христову, ми знайдемо свою загибель, повну страждань, розчарувань, болю та гріха.

Розп'яття Господа Ісуса Христа