Вхід Господній у Єрусалим. Вербна неділя

Вхід Господній у Єрусалим

Божу місію на землі Господь наш Ісус Христос завершив двома величними актами, якими є воскресення Лазаря і тріюмфальний в'їзд до Єрусалима. Ці дві події, свідками яких було багато людей, переконливо свідчили про Христове месіянське посланництво та Його божественність. Тріюмф тих двох світлих подій відчинив також браму до останнього акту драми Христового життя — Його мук і смерти.

Від перших віків християнства Східна Церква святкує пам'ять Христового в'їзду до Єрусалима в неділю перед Його світлим Воскресенням. Квітна неділя з давніх-давен вважалася великим Господнім празником і належить до 12 найбільших празників нашого церковного року. Вона має також деякі особливі звичаї, яких не мають инші празники. Для кращого розуміння цього празника глянемо на його історію, духовне значення та звичаї, пов'язані з ним.

Всі чотири євангелісти оповідають про Вході Ісуса Христа в Єрусалим за кілька днів до хресних страждань Його. Коли після чудесного воскресіння Лазаря Ісус Христос за шість днів до Пасхи зібрався для святкування її йти в Єрусалим, то багато з народу з радісним почуттям пішли за Ісусом, готові супроводжувати Його з урочистістю, з якою в давні часи на Сході супроводжували царів. Первосвященики ж юдейські, обурюючись на Ісуса за те, що Він мав до Себе незвичайне шанування в народі, задумали вбити Його, а також і Лазаря, «тому що через нього багато з юдеїв приходили і вірували в Ісуса».

Але сталося несподіване для них: «Безліч народу, що зібрався на свято, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, узяли пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали:«Осанна! Благословен, хто йде в ім'я Господнє, Цар Ізраїлів!» Багато хто підстилав свої одежу під ноги осла, на якому їхав Ісус, зрізали гілки з пальм і кидали по дорозі, діти вітали Месію. Повіривши у могутнього і доброго Вчителя, простий серцем народ готовий був визнати в Ньому Царя, який прийшов звільнити його.

Далі євангелісти оповідають: «Ісус же, знайшовши осла, сів на нього, як написано:«не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на молодому ослі». І ввійшов Ісус у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців із храму, і перекинув столи міняйлів та ослони продавцям голубів. І сказав їм: Написано: «Дім Мій домом молитви назветься», а ви з нього зробили печеру розбійників». Весь народ з захопленням слухав вчення Господнє. Після чого до Ісуса приступили сліпі та криві, яких Він зцілив. Потім, покинувши Єрусалим, Він повернувся до Віфанії.

Вхід Господній у Єрусалим

Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. З того часу маємо проповідь на Квітну неділю єпископа Мето­дія Патарського († 300). Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.

Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співали різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Через яких дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єрусалима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гимни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Авторка опису завважує, що всі, навіть маленькі діти на руках своїх батьків, мали в руках пальмові чи оливкові гілки. Похід замикав єпископ із своїми помічниками. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.

Про святкування Христового входу до Єрусалима в неділю перед Великоднем маємо багато свідчень з наступних віків. Святий Епіфаній Кипрський († 403) залишив дві проповіді на празник Квітної неділі. Святий Єфрем Сирин († 373) присвятив цьому празникові окремий гімн. Про це свято говорить Кирило Олександрійський († 386) і царгородський патріярх Прокл († 446). Анастасій Синаїт (VII ст. ), монах синайської обителі й богослов Східної Церкви, перший завважує, що празником Квітної неділі закінчується свята Чотиридесятниця. У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихирі й канони на цей празник. У VI-VII століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовим віттям. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спалюють і попелом посипають в середу голови на знак покути.

Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.

В євреїв і давніх римлян пальмова гілка була символом перемоги. Тому її несли в руках під час переможного походу. На людних ігрищах переможців також нагороджували пальмою, як символом перемоги. У Новому Завіті пальмова галузка стала символом мучеництва. У катакомбах ставили пальму на гробах мучеників як символ тріюмфу мученика. Оливкова галузка є символом миру. У нашому требнику, у молитві на благословення лози, вербна галузка зветься також символом воскресіння. У грецькій мові пальмові галузки звуться "баія", по-церковно-слов'янському "ваія", а звідси й назва неділі Ваїй.

Не можна точно сказати, коли прийшов звичай благословляти в церкві віття пальми, оливки чи іншого дерева. Здається, що благословення галузок уже було в практиці десь у VII ст., хоч сам обряд благословення з'являється в літургійних пам'ятках щойно в IX столітті. Благословення ваїй за приписами нашого обряду буває у Квітну неділю під час утрені після Євангелія на 50 псалмі. На Східній Україні був також звичай у містах благословляти й роздавати лозу в суботу ввечері, а по селах — у Квітну неділю вранці. Там разом з лозою вірні діставали також свічечку як символ воскресення. З посвяченою лозою в нашого народу пов'язані різні дії, деколи навіть забобонні. Посвяченої лози ніхто не нищив. Її ставили вдома за ікони або садили на городі. Нею благословляли худобу, коли перший раз виганяли на поле пасти.

Квітна неділя - урочистий і світлий день, на час долає зосереджено-скорботний настрій Великого посту та вказує на радість Святої Пасхи. У святі Входу Господнього в Єрусалим яскраво спалахує слава Христа як Всемогутнього Бога, і як Царя, сина Давидового, Владики, Котрого вітає обраний народ Божий. У цей день Церква згадує, що прийшовші на свято Пасхи іудеї вітали Ісуса як месію, як пророка, як великого чудотворця, бо знали, що Він незадовго до цього воскресив чотириденного Лазаря. Дорослі і діти співали і раділи, підкладали під ноги осла, на якому Він їхав, свій одіж, зустрічали Його зеленими гілками і квітами.

Христова слава тривала коротко, бо за ним, наче тінь, уже йшла зрада Юди, зрада народу, ішла тінь осуду єврейською старшиною, тінь мук, хресної дороги і розп'яття. Ті самі, що сьогодні вигукують: "Осанна", — за кілька днів кричатимуть: "Розіпни".

Квітна неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток на землі — це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо колись тріюмфувати з Христом у небі, мусимо спочатку тут, на землі, прожити з Ним страсний тиждень і Голгофу. А щойно тоді зможемо, як Він, увійти туди, де вічний тріюмф, радість і воскресіння.