Святитель Миколай чудотворець, архиєпископ Мирр Лікійських, прославився як великий угодник Божий. Він народився в місті Патарі, Лікійській області (на південному узбережжі малоазійського півострова), і був єдиним сином благочестивих батьків Феофана та Нонни, що дали обітницю присвятити його Богу. При святому хрещенні отримав Ім’я Миколай, що грецькою (Νικολάου) означає "Перемагає народ". Плід довгих молитов до Господа бездітних батьків, немовля Миколай, з дня народження свого явив людям світло майбутньої своєї слави великого чудотворця.
З дитячих років Миколай процвітав у вивченні Святого Письма, вдень він не виходив з храму, а вночі молився і читав книги, творячи в собі гідне житло Святого Духа. Дядько його, єпископ Патарский, радіючи духовним успіхам та високому благочестю племінника, поставив його у читця, а потім звів Миколая у сан священика, зробивши його своїм помічником і доручивши йому говорити повчання пастві. Служачи Господу, юнак горів духом, а досвідченістю в питаннях віри був подібний старцеві, чим викликав подив і глибоку повагу віруючих. Постійно працюючи і пильно, перебуваючи в безперервній молитві, пресвітер Миколай виявляв велике милосердя до пастви, приходячи на допомогу стражденним, і роздавав весь свій маєток убогим. Дізнавшись про гірку нужду і злиднях одного раніше багатого жителя його міста, святий Миколай врятував його від великого гріха. Маючи трьох дорослих дочок, зневірений батько замислив віддати їх на перелюб для порятунку від голоду. Святитель, уболіваючи про загибель грішника, вночі таємно кинув йому у вікно три мішечки із золотом і тим врятував сім'ю від падіння і духовної загибелі. Творячи милостиню, святитель Миколай завжди намагався робити це таємно і приховувати свої благодіяння.
Завжди цікавили такі питання (воно і буде уточненням відмінностей): Приклад 1 - я один в родині виявився достойним вічного життя а решта (чи навіть більша частина) моїх близьких і родичів не прагнули до цього і не змогли його досягти. Тоді питання - хіба це буде те ж життя що і в земному існуванні? навіщо воно мені, якщо я не буду м
Все вроді б то так і можна провести паралель між народженням немовля і закінченням існування або смертю внутріутробного плоду. Але мені здається у випадку з немовлятами повірити їм набагато легше що є щось поза їх світом, адже навколо них реальна перешкода яку вони навіть можуть торкатись. А в випадку з людиною і її народженням після смерті, то такої перешкоди яку можна було б відчути немає тому і
Дуже тонко підмічено на рахунок мами ось це:"Вона скрізь навколо нас, ми в ній перебуваємо і завдяки їй рухаємось і живемо. Без неї ми просто не можемо існувати" Дійсно перегукується з канонами релігії і віри що Бог всюди навколо.
Я з тобою цілком погоджуюсь. Адже «Христос помер за всіх, щоб ті, хто живе, вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого … Отже, хто в Христі, той нове створіння; давнє минуло, тепер усе нове» (2 послання до Коринф’ян 5:15,17). Як наслідок - «Хто увірує і охреститься, буде спасений, а хто не увірує, буде осуджений» (Марка 16:16) і це абсолютно не залежить від якихось вроджених
Порівняння з метеликом також не дуже логічне як на мене. У комашки п'ять стадій розвитку кожну з яких можна описати і "пощупати", є впевненість і наукові доведення що так і буде, а в випадку з починаючи третього життя? Усе покладається лише на вірі що так і є - тобто знову прийшли до вихідної точки чи є взагалі щось після фізичної смерті і навіть якщо є, то помоєму цей індивід у трет
Взагалі то п'ять життів якось взагалі не по християнськи, якась реінкарнація спадає надумку, хоча далі читаючи зрозумів що мається на увазф дещо інше. Дуже заінтригувало коли читав, що розвиток зародка в утробі це перше життя. І реальне народження виходить що є логічним продовженням закінчення цього життя. Але ж виходить що Адам і Єва не мали цього першого життя, як в принципі і третьог
