Повна картина

Все життя прожили два брати за високої міською стіною, ніколи не бачили ні полів, ні луків. І ось одного разу вирішили вони помандрувати у село.

Йшли брати по дорозі й побачили ріллю, на якій працював хлібороб. Дивилися вони на нього й дивувалися:

- Що він робить? Розкопує землю і залишає на ній глибокі смуги! Навіщо псувати рівну землю, вкриту ніжною зеленою травою?

Потім вони побачили, як він кидає в борозни зерна.

- Божевільний якийсь! - Вигукнули вони. - Бере гарну пшеницю і кидає в бруд!

- Не подобається мені село, - сказав роздратовано один з братів, - дивний народ тут живе.

І він повернувся до міста.

А другий брат залишився в селі. Усього через кілька тижнів він помітив разючу зміну. Засіяне поле почало покриватися молодою зеленню, ще більш прекрасною та ніжною, ніж колишня. Це відкриття його так вразило, що він написав братові, щоб той приїхав не гаючись, і сам подивився, які чудові зміни відбулися в селі.

Брат приїхав і був у захвати від тих змін.

Йшов час, і зелені пагони ставали золотими колосками. Тепер обидва зрозуміли, для чого працював хлібороб. Коли пшениця зовсім достигла, приніс він косу і став косити. Тут нетерплячий брат закричав:

- Ця людина ненормальна! Так тяжко працював всі ці місяці, вирощуючи чудову пшеницю, а тепер своїми руками зрізає її! Що за дурниця! Дивитися гидко! Йду назад до міста!

А терплячий брат продовжував жити в селі. Він спостерігав, як хлібороб збирає урожай до комори, як спритно відокремлює зерно від полови, і був у захваті, побачивши, що той зібрав пшениці у сто разів більше, ніж посіяв. Тільки тепер йому стало ясно до кінця: у всьому, що робив хлібороб, були своя мета і здоровий глузд.

Так само і з Богом. Всі Його задуми - нам на благо. Але ми, смертні, бачачи малесеньку частину Його творіння, не можемо збагнути всієї сутності та сенсу діянь Всевишнього.