До змісту статті...

Святитель Миколай Сербський

Вірую. Віра освічених людей.

ПЕРЕДМОВА

У наш час багато людей, особливо молоді, після довгих і болісних духовних блукань і пошуків відкривають для себе православну віру, її надхненну істину, її неоціненне значення для життя і порятунку кожної людини. Тим часом, щоб почати жити в цій істині, необхідно дізнатися про неї зі справжніх, достовірних джерел, від істинних свідків віри, але по можливості сучасних читачеві і близьких йому в його духовних прагненнях. Отже, віра від слухання, а слухання від слова Божого (Рим. 10:17).

Заснована на слові Божому, записаному в Священному Писанні, проповідь віри, зберігається і передається в Церкві з покоління в покоління досвідом церковного життя і порятунку, перш за все у святій літургії, являє собою одне з головних завдань і для нинішнього покоління пастирів й богословів; це важливо особливо сьогодні, коли множаться лже-пророки і самозвані вчителі віри, люди зі збоченим розумом і далекі від істини, гордовиті невігласи, недотримувачі здорових слів Господа нашого Ісуса Христа і ученням про істинне служіння Богові, заражені змаганнями та суперечкою (пор.: 1 Тим. 6:3-4). Справжнє церковне вчення про віру, тобто істинно православний, апостольський і святоотцівський катехізис, є зараз нагальною потребою як для тих, хто тільки вступає на шлях віри, так і для тих, хто виріс і вихований у Православ'ї з дитинства, але не мав можливості отримати глибші знання про віру. Такий катехізис повинен бути невіддільний від церковної проповіді, натхненної словом Божим, але в той же час простої, доступнох та переконливої не в переконливих словах людської мудрості, але в доказі духа та сили (1 Кор. 2:4). Таким був катехізис ранньохристиянських століть, найвідоміший з яких написаний святим Кирилом Єрусалимським. Святоотецький катехізис, як правило, був адресований катехуменам (сповіщеним, тобто тим, хто вивчає віру для прийняття святого хрещення) або новохрещеним і тлумачив Символ віри, коротке сповідання основних істин християнської віри, що вимовляється перед таїнством хрещення.

Найбільш повним, вселенським і обов'язковим для всіх символом віри є Нікео-Царгородський Символ віри, названий так тому, що був сформульований і прийнятий як непогрішиме вираження церковної віри святими отцями Першого Вселенського Собору, що відбувся в Нікеї в 325 році, і Другого Вселенського Собору, що відбувся в Царграді в 381 році. З тих пір на кожній літургії ми, православні християни, сповідуємо сутність своєї віри його словами. Ми не знайдемо жодного православного молитвослова, жодної церковної публікації повчального характеру, де б не містився Символ віри.

Ця невелика книга, яку ти, дорогий читачу, тримаєш у руках, є саме таким церковно достовірним і святоотцівськи натхненним, але і живим сучасним катехізисом, тобто викладом і поясненням змісту Символу віри, богонатхненного тексту, що свідчить нам віру, раз назавжди передану святим (Юд. 1:3), віру в Єдиного Бога, у Святій Трійці прославленого, і в єдину Святу, Соборну і Апостольську Церкву. Автор цієї книги святитель Миколай (Веліміровіч) (1881-1956), один з найвидатніших сучасних проповідників слова Божого, єпископ Охридський та Жічский, більш відомий як владика Миколай.

Ми хотіли б звернути увагу читача і на саму назву книги, яку владика Миколай дав своєму неперевершеному коментарю, катехизису православної християнської віри, - Віра освічених людей. Хтось може запитати: "Хіба Православ'я представляє собою віру тільки для освічених, хіба воно не для всіх? І хіба існує одна віра для освічених, а інша для неосвічених?". Відповідь проста: такою назвою автор хотів без безпосередньої полеміки ненав'язливо вказати на одну фатальну і дуже поширену, особливо в середовищі нецерковної інтелігенції, оману, що Православ'я привабливе тільки для "примітивних" та "неосвічених", в той час як так звані "освічені" можуть і повинні займатися "сучасними системами" окультно-магічного або синкретично-сектантського спрямування. Дуже важлива гра слів і тонка іронія владики, який назвав свою книгу саме так, - для непосвячених вона може залишитися непоміченою: владика Миколай хотів сказати, що духовно і сутнісно освічена людина не та, що більш-менш начитана, не та, хто в марнославстві копить знання, а та, котра укладена внутрішньо, всім серцем, усім єством, хто подібний образу Божому, той, хто христоподібний, перетворюючись, оновлений, обожений. Сповнена благодаттю людина - небесна людина вже тут, на землі. У такому тлумаченні наша віра, віра Церкви, віра святих апостолів і святих отців, віра православних християн, воістину - віра освічених людей.

Але такий зміст поняття освіченості відкривається читачеві тільки по ходу прочитання книги. Тому початкову назву книги ми винесли в підзаголовок, а саму книгу назвали одним, але всеохоплюючим і для нашого життя визначальним словом - Вірую.

Ми впевнені, що ця книга допоможе кожному читачеві вірувати православно, правдиво й з порятунком.

Єпископ Бачський Іриней (Булович)

До змісту статті...
«  Липень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Аватар KamPod_
Чомусь зазвичай у людському суспільстві навпаки - запам'ятовують огріхи і погані справи, а добре швидко забувається

Аватар leonc
Для перегляду коментарів із соціальних мереж, потрібно клікнути на відповідну назву під словом "Коментарі"

Аватар KamPod_
Можна попросити уточнення, опис відмінностей?

Завжди цікавили такі питання (воно і буде уточненням відмінностей):
Приклад 1 - я один в родині виявився достойним вічного життя а решта (чи навіть більша частина) моїх близьких і родичів не прагнули до цього і не змогли його досягти. Тоді питання - хіба це буде те ж життя що і в земному існуванні? навіщо воно мені, якщо я не буду м

Аватар KamPod_
Якщо після смерти нас чекає вічне небуття, тобто, якщо там за межею нічого немає, то тоді життя немає сенсу взагалі.

Я не відкидаю думку що так і є. Адже ж немає сенсу від життя тварин які нас оточують - вони не отримають воскресіння до вічного життя згідно з Біблією

Аватар KamPod_
А яке більш логічне порівняння тут доречне?

У тому то й справа, що логіки у переродженнях в нове життя мало, точніше її немає

Аватар KamPod_
Все вроді б то так і можна провести паралель між народженням немовля і закінченням існування або смертю внутріутробного плоду. Але мені здається у випадку з немовлятами повірити їм набагато легше що є щось поза їх світом, адже навколо них реальна перешкода яку вони навіть можуть торкатись. А в випадку з людиною і її народженням після смерті, то такої перешкоди яку можна було б відчути немає тому і

Аватар KamPod_
Дуже тонко підмічено на рахунок мами ось це:"Вона скрізь навколо нас, ми в ній перебуваємо і завдяки їй рухаємось і живемо. Без неї ми просто не можемо існувати"
Дійсно перегукується з канонами релігії і віри що Бог всюди навколо.

Аватар leonc
Я з тобою цілком погоджуюсь. Адже «Христос помер за всіх, щоб ті, хто живе, вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого … Отже, хто в Христі, той нове створіння; давнє минуло, тепер усе нове» (2 послання до Коринф’ян 5:15,17). Як наслідок - «Хто увірує і охреститься, буде спасений, а хто не увірує, буде осуджений» (Марка 16:16) і це абсолютно не залежить від якихось вроджених

Аватар KamPod_
Порівняння з метеликом також не дуже логічне як на мене. У комашки п'ять стадій розвитку кожну з яких можна описати і "пощупати", є впевненість і наукові доведення що так і буде, а в випадку з починаючи третього життя? Усе покладається лише на вірі що так і є - тобто знову прийшли до вихідної точки чи є взагалі щось після фізичної смерті і навіть якщо є, то помоєму цей індивід у трет

Аватар KamPod_
Взагалі то п'ять життів якось взагалі не по християнськи, якась реінкарнація спадає надумку, хоча далі читаючи зрозумів що мається на увазф дещо інше.
Дуже заінтригувало коли читав, що розвиток зародка в утробі це перше життя. І реальне народження виходить що є логічним продовженням закінчення цього життя. Але ж виходить що Адам і Єва не мали цього першого життя, як в принципі і третьог

 
 
leonc © 2010-2024
Безкоштовний хостинг uCoz Google