Святитель Миколай Сербський

Вірую. Віра освічених людей.

І розп'ятий був за нас при Понтії Пілаті, і страждав і був похований.

Полум'я вічної Божественної любові горить у вогнищі Божого батьківства з тією ж силою, що і в осередку Божого синівства. Вітер часу не досягає його. Химерні зміни не стосуються цього полум'я, не розносять, не роздувають і не зменшують його. Любов Божественна дарує повноту життя, чистоту радості і силу безмежну. З таким чудовим полум'ям у руках і в серці і в усій істоті Своїй зійшов Цар Небесний чудесним чином, щоб виконати чудову місію серед людей. І промовляв блаженні слова: Я прийшов огонь кинути на землю, і як Я прагну, щоб він уже запалав (пор.: Лк. 12:49). Навіть якщо одна тільки іскра цього святого вогню впала в серце ваше, досить її буде, щоб освітити вам довгий шлях до вічного Вогнище. Не погасіть його, але сховайтесь й бережіть, немов дорогоцінну спадщину, о освічені, що носять в собі образ Божий.

Син Божий, Єдинородний, Улюблений, схилив небеса і зійшов на землю заради нас людей і для нашого спасіння. Не перейшов Він з престолу на престол, але зійшов з престолу на холодний камінь. Багато постраждав Він заради нас. Коли тільки вимовляємо ці слова: "багато постраждав", вже досить, щоб відчути сором за себе і радість від любові Його. Але, щоб істина була повною, необхідно сказати більше. Месія роду людського виніс наклеп, злобу, змову, плювання, образу, знущання, бичування. І цим ще не все сказано: засудження з розбійниками, розп'яття на хресті, хресні муки, болісну смерть, поховання. Не відкинув Він переповнену чашу страждань, не зняв з голови Своєю терновий вінок, тяжкого хреста не склав з рамен Своїх. Так обвінчав Він віру православну зі стражданням та любов з жертвою.

А чи знаєте ви, освічені, чому святі отці вписали в наше Вірую ім'я Понтія Пілата, богоубивці? І сумніву не майте, так звелів Дух Божий Святий, надихнув і надав мудрості святим отцям. А Дух Божий Святий зволів так, щоб вірні точно і навіки знали, в якого Христа вони вірують. Бо були й будуть у світу христи, лжемессіі, щоб спокушати і бентежити. Тому Дух Святий, людинолюбний, всепровидець, хотів навіки захистити крилами Своїми вірних Христу від усякої спокуси і всякого збентеження. Тому Він вустами святих отців Нікейських точно вказав, про якого Христа йдеться, про якого Месію і Спасителя світу. Мова йде, освічені, єдино і виключно про Христа, розп'ятого при Понтії Пілаті, наміснику римського кесаря того часу. Цей Христос - єдиний істинний Христос, єдиний нехибний Месія, єдиний людинолюбний Спаситель. Всі інші, хто представлявся і ті, що стануть представлятися цим великим ім'ям, до кінця часів, до дня Судного, - лжехристи.

А ще ім'я Пілата згадується заради того, щоб підкреслити і підтвердити особистість Спасителя світу як історичну, а не вигадану особистість. При згадці імені Понтія Пілата визначається час і місце явлення Господа нашого Ісуса Христа у світі. Бо навіть за свідченнями язичницьких римських істориків-христоборців точно відомо, коли і де Понтій Пілат був римським намісником. Чи відома вам слабкість людська? З цією слабкістю багато, дуже багато хто схильні забувати свого благодійника, але не забувають лиходія. З цієї слабкості багато донині - а буде їх багато і в майбутньому - сумніваються в історичності Христа, але ніхто не засумнівався в історичному існування людини, на ім'я Понтій Пілат, людини, яка за часів правління римського кесаря Тиверія був його намісником у місті Єрусалимі. Отже, включивши в Символ віри ім'я Понтія Пілата, святі отці Нікейські хотіли підкреслити історичність особистості Христа, Котрий в певний час і в певному місці з'явився в світ і жив серед людей.

Ще ім'я Пілата внесено до Вірую, щоб викрити злочини безбожників. Римські закони, які вважаються найбільш досконалими, були написані язичниками. Однак невинна Людина була засуджена на смерть за часів дії цих хвалених законів одним з виконавців їх, Понтієм Пілатом. У застосуванні до Праведника з праведників ці "досконалі закони" язичників виявилися досконалою нікчемністю. Це ще одна очевидна причина, по якій Сам Господь Небесний повинен був зійти на землю, щоб врятувати світ від всепоглинаючого мороку язичництва. Тому згадка імені Пілата в Символі віри звучить як вічне засудження не лише виконавців язичницьких законів, а й самих цих законів.

... І страждав, і був похований, - написали святі отці. Ви можете запитати: для чого потрібні були ці слова, якщо вже сказано - розп'ятий був? Якщо чоловік розп'ятий і прикутий до хреста цвяхами, як можна сумніватися в його стражданні? І коли він помре на хресті, хіба не прийнято звичаєм ховати померлого? Словесні не сумніваються в цьому. Словесним це зрозуміло і ясно, але безсловесних гризуть сумніви. Вони думають, що, якщо вони принизять Христа, самі підіймуться й, засуджуючи Суддю свого, уникнуть осуду. Були серед безсловесних такі, хто стверджував, що Господь на хресті не відчував страждань. Говорили, що Христос був тільки видимою людиною і, як привид, не міг відчувати ні страждань, ні мук. Ніби й не чули вони благання Сина Божого в Гефсиманії: Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене (Мт. 26:39)! Як ніби скам'янілі, серця їх не здригнулися від Його крику на хресті: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув? (Мт. 27:46). О неправедні, невже не віруєте в страждання видатного Страждальця? Невже заперечуєте муку, від якої земля затряслася і сонце померкло? Невже ваші серця закам'яніли для віри в страждання, від якого каміння розпадалося? Ці камені будуть свідчити проти вас у день Відплати, у Страшний день.

Блаженні два чоловіка - Йосип і Никодим. Вони подбали про мертве тілі Господнє. З трепетом зняли Його з хреста, дбайливо повили Його в пелени і вчинили поховання. А євреї прийшли до гробу, і запечатали його. І випросили у Пілата варту, щоб ніхто не вкрав померлого Христа. Так все було, і словесні вірують так. Але були безсловесні, котрі розносили казку про те, що тіло Господнє не було поховано, а лише прикрите. З цієї казки безчесні письменники вигадали інші казки, брехливі і неправедні.

Всю цю брехню і неправду проти Спасителя світу провидів Дух Святий, Який надихнув і просвітив святих отців Нікейських. Тому Він спонукав їх за словом розп'ятий поставити слова: і страждав, і був похований. Щоб ви, освічені, і нащадки ваші знали, міцно знали істину про Господа Спасителя свого і щоб, озброєні істиною, могли спростувати брехню.

Такими словами виклали святі отці Нікейські нашу віру в Господа Спасителя нашого, Викупителя і Преобразителя роду людського, постраждалого заради любові до грішників. Ця віра відкрита і дарована всім. Але не можуть її прийняти невдячні і самолюбні, самовдоволені й безсердечні. Як взяти її тим, хто засипав прахом земним образ Божий у душі своїй і живцем труною зробився? Воістину, не увійти труні у вічне Царство Боже; тлінний натовп буде відданий вогню невгасимому.

Це віра вдячних душ. Живуть вони в долині болю і гіркоти і творять добро, не чекаючи відплати. Пізнали тернисту ниву світу цього і всіма силами намагаються, щоб з їх слідів не виростав терен. Вони мовчать у відповідь на колючі слова: "Кругом один лиш терен, а ви хочете трояндами залишитися!" - І потай оплакують братів своїх, ревно насаджуючих, терен кожним кроком своїм. Один лиш терен дорогий сердцю вдячному - той, по якому ступала нога легка Сина Божого і на якому троянди розквітали. Вдячні серця, дивлячись на ці троянди, потішаються їх пахощами, єдино прекрасними і живодійними пахощами серед смороду тління і смерті.

Вдячні душі дивляться і бачать багато терену на шляху, яким ішов Спаситель. Вони бачать терен гіркоти, рясно политий сльозами сад Пресвятої Богородиці, в якому з кожної сльози розквітли прекрасні білі троянди. Бачать вони й багато інших садиб праведників і мучеників за істину, в яких тернина розквітала чудесними квітами. Вдихають вони пахощі і знають, що квіти ці від Господа і пахнуть вони Його пахощами, святими і животворящими. І почуття подяки до небесного Садівника переповнює їхні серця. І всіма силами своїми трудяться вони, щоб перетворити своє життя і життя своїх ближніх, в квіти, щеплені Христом розп'ятим.

Це ваша віра, христоносці, віра предків ваших, вдячних Господу до смерті. Нехай стане вона вірою дітей ваших, з роду в рід, до кінця, до дня Суду Христового, в який квіти зацвітуть, а терен безплідний буде у вогонь вкинуто. Це віра непосоромлена, православна, рятівна. Воістину, віра освічених людей, що образ Божий у собі носять. У День Подяки обличчя їх засяють, наче сонця, і зробляться подібними Господу. І благословенними названі вони будуть.

ЛЮБОВ. ХРЕСТ. СМЕРТЬ.