До змісту статті...

Джон Пауелл

Чому я боюся любити?

Переклад з англійської священика Олександра Борисова

ПЕРЕДМОВА ПЕРЕКЛАДАЧА

Чи можливо бути доброю людиною з поганим характером? І, взагалі, що таке характер? Крім іншого, це, ймовірно, стиль наших взаємин з іншими людьми. І тут самими бажаними якостями будуть терпіння, доброзичливість, вміння вислухати іншого, гумор, готовність прийти на допомогу. А за всім цим криється важливе - чи цікава мені інша людина? Чи мене цікавить лише те, що відбувається зі мною, всередині мене?

Очевидно, що наші можливості значною мірою визначаються тими спадковими задатками, які ми разом з генами отримали від наших батьків. Однак ці задатки реалізуються в тому чи іншому середовищі. Суперечка про те, що важливіше в процесі формування особистості - спадковість чи середовище, - рівнозначна з'ясуванню того, що важливіше для площі прямокутника, його довжина чи ширина. Зрозуміло, що спадковість ніхто з нас змінити не може, але те, як формуватимуться закладені в нас якості, цілком залежить від навколишнього оточення, - починаючи з перших тижнів розвитку плоду в утробі матері.

Тому так важливо всім, хто оточує майбутню матір, пам'ятати про те, що від нашого до неї ставлення, від того оточення, яке ми створюємо навколо неї, залежать характер і світовідчуття людини, що розвивається в ній. Чому? - Про це ви, дорогі читачі, дізнаєтеся з цієї книги.

Дізнаєтесь також і про те, чому багато хто смертельно бояться абсолютно нешкідливих мишей чи павуків. Чому деякі жінки, розлучившись із чоловіком п'яницею, другий раз виходять знову за алкоголіка. Дізнаєтеся, чого не треба робити, якщо ми не хочемо, щоб наші діти страждали комплексом неповноцінності.

І саме головне - де ж вихід з болісної спрямованості тільки на самого себе? На ці та багато інших питань дає відповідь пропонована книга. Її автор, американський священик Джон Пауелл, має вчені ступені з психології, історії та теології. Те, про що звичайно пишуть психоаналітики, звучить особливо важливо, коли про це ж пише священик. Не відкидаючи нашої тілесної частини, враховується головна складова нашої особистості - духовна. Висвітлені в даній книзі питання, оцінюються у світлі любові, яку нам відкрив Ісус Христос, і яку Він чекає від нас по відношенню до всього, що нас оточує, - до Бога, до світу і до людини.

Священик Олександр Борисов
  3 березня 1992

До змісту статті...
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Аватар KamPod_
Чомусь зазвичай у людському суспільстві навпаки - запам'ятовують огріхи і погані справи, а добре швидко забувається

Аватар leonc
Для перегляду коментарів із соціальних мереж, потрібно клікнути на відповідну назву під словом "Коментарі"

Аватар KamPod_
Можна попросити уточнення, опис відмінностей?

Завжди цікавили такі питання (воно і буде уточненням відмінностей):
Приклад 1 - я один в родині виявився достойним вічного життя а решта (чи навіть більша частина) моїх близьких і родичів не прагнули до цього і не змогли його досягти. Тоді питання - хіба це буде те ж життя що і в земному існуванні? навіщо воно мені, якщо я не буду м

Аватар KamPod_
Якщо після смерти нас чекає вічне небуття, тобто, якщо там за межею нічого немає, то тоді життя немає сенсу взагалі.

Я не відкидаю думку що так і є. Адже ж немає сенсу від життя тварин які нас оточують - вони не отримають воскресіння до вічного життя згідно з Біблією

Аватар KamPod_
А яке більш логічне порівняння тут доречне?

У тому то й справа, що логіки у переродженнях в нове життя мало, точніше її немає

Аватар KamPod_
Все вроді б то так і можна провести паралель між народженням немовля і закінченням існування або смертю внутріутробного плоду. Але мені здається у випадку з немовлятами повірити їм набагато легше що є щось поза їх світом, адже навколо них реальна перешкода яку вони навіть можуть торкатись. А в випадку з людиною і її народженням після смерті, то такої перешкоди яку можна було б відчути немає тому і

Аватар KamPod_
Дуже тонко підмічено на рахунок мами ось це:"Вона скрізь навколо нас, ми в ній перебуваємо і завдяки їй рухаємось і живемо. Без неї ми просто не можемо існувати"
Дійсно перегукується з канонами релігії і віри що Бог всюди навколо.

Аватар leonc
Я з тобою цілком погоджуюсь. Адже «Христос помер за всіх, щоб ті, хто живе, вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого … Отже, хто в Христі, той нове створіння; давнє минуло, тепер усе нове» (2 послання до Коринф’ян 5:15,17). Як наслідок - «Хто увірує і охреститься, буде спасений, а хто не увірує, буде осуджений» (Марка 16:16) і це абсолютно не залежить від якихось вроджених

Аватар KamPod_
Порівняння з метеликом також не дуже логічне як на мене. У комашки п'ять стадій розвитку кожну з яких можна описати і "пощупати", є впевненість і наукові доведення що так і буде, а в випадку з починаючи третього життя? Усе покладається лише на вірі що так і є - тобто знову прийшли до вихідної точки чи є взагалі щось після фізичної смерті і навіть якщо є, то помоєму цей індивід у трет

Аватар KamPod_
Взагалі то п'ять життів якось взагалі не по християнськи, якась реінкарнація спадає надумку, хоча далі читаючи зрозумів що мається на увазф дещо інше.
Дуже заінтригувало коли читав, що розвиток зародка в утробі це перше життя. І реальне народження виходить що є логічним продовженням закінчення цього життя. Але ж виходить що Адам і Єва не мали цього першого життя, як в принципі і третьог

 
 
leonc © 2010-2024
Безкоштовний хостинг uCoz Google