протоієрей Михайло Шполянський

Сенс життя: шлях метелика

Сенс життя - питання наскільки розпливчасте, настільки ж і гостро насущне для кожної людини. Хто ми, навіщо ми тут, куди йдемо і яким повинен бути цей шлях? У остаточно відповісти на це питання може тільки кожен для себе - у своєму серці. Але є й загальні закономірності, які вкорінені в самому бутті і об'єктивність яких неможливо відмінити нашою суб'єктивністю. Зрозуміти ці фундаментальні закони і визначитися щодо них - то є обов'язок будь-якої розумної людини. Мета цієї книги - спробувати зробити кілька кроків у цьому напрямку.

Отже:

Лекція в університеті. Питання студентам: «Яке за рахунком життя ви зараз проживаєте?» Цікавляться - про яке саме життя йде мова: духовне чи фізичне? «Про фізичне. Цілком конкретне реальне життя». Відповіді - хто на що здатний: прагматики - «перше», романтики - «одне з багатьох», оригінали - «п'яте з половиною». Один відповідає: «Друге». - «Чому?» - «Не знаю. Так здається». Здається якраз правильно. Пояснюю:

Ми всі, друзі мої, вже прожили одне життя - життя в іншому світі. Там був свій чітко обмежений в просторі всесвіт; було своє середовище проживання - рідка субстанція. Травний тракт, як і легені, ми мали, але вони не працювали - як виявилося, були зарезервовані для майбутнього життя, а харчування здійснювалося через особливий орган, від якого зараз залишився один «вузлик». Зазвичай у своєму всесвіті ми жили поодинці, але бувало, що збиралося нас двоє чи троє, а то й більше. Народження свого ми не пам'ятали - були тоді ще занадто малі, але з певного моменту цілком себе усвідомлювали. Ми жили, розвивалися, мислили, відчували, переживали, журилися і раділи. Деякі з нас хворіли, багатьох люто вбили. І всі ми, врешті-решт, померли. І це була справжня смерть, ми були свідками жахливої ​​катастрофи: наш всесвіт страшно деформувався і почав нас вивергати, рідке середовище, в якому ми жили, кудись вилилося, ми були викинуті в порожній «безводний» простір на свавілля чужої стихії, і, на завершення, - о жах! - Порвалася остання пуповина, яка зв'язувала нас з життям і через яку здійснювалося все наше харчування - і ми відчайдушно закричали: «Уа-уа!».

«... народилася людина на світ ...» (Іоанна 16:21)

Фахівці з дитячої психології стверджують, що стрес, який переживає немовля в момент народження, можна порівняти зі стресом смертної миті. Але чи пам'ятає це наш розум? Якими ми пам'ятаємо себе із самого початку: двоклітковими? чотириклітковими? шестиклітковими? А до цього - що, нічого не було? Невже наш розум такий одномірний, що не розуміє простої логічної побудови - що вже було колись, може повторитися і в майбутньому? Батьки розповіли нам про наше дитинство - і ми віримо. Лікарі розповіли нам про процес вагітності - і ми віримо. Святі розповіли нам те, що відкрито Самим Господом - про вічне життя. Чи віримо ми? Скажете, живіт вагітної можна помацати, а хто помацає душу, котра відійшла від мертвотного тіла? Але, друзі мої, чи в наше століття - століття кварків і нейтрино, століття теорії відносності та теорії сингулярності - вимагати щось «помацати»?! Гороскопи на кавовій гущі не бентежать? Барабашки в шафі не бентежать? Зелені чоловічки з непізнаними літаючими об'єктами не бентежать? А факт вічного життя душі, виявляється, бентежить - це забобон, це не доведено, це не так вже й важливо. Та що вже може бути важливіше?! Чи бути нам «викиднями» вічності, або Людиною в створеній Богом повноті природи! Як можна пояснити таку сліпоту?

У XIX столітті говорили: найбільше досягнення диявола в тому, що він запевнив людей, ніби його немає. У нашому столітті він досяг більшого: він змусив людей не думати про загробну долю. Будь-який парафіяльний священик скаже: духовна атмосфера під час здійснення обряду поховання (крім рідкісного випадку, коли в ньому беруть участь цілком церковні люди) - страшна. Або відчай, або байдужість - в залежності від ситуації. Ніхто не відчуває, що відбувається велике таїнство народження душі.

Саме так - це народження. У природі, нам для напоумлення, Господь дав чудовий приклад: метелик. Скільки народжень він зазнає і скільки життів проживає? П'ять! Перше життя - зародок в тілі метелика-мами. Друге - яєчка в павутинці. Третє - гусениця. Четверте - лялечка. П'яте - метелик. П'ять життів! І це пряма (треба думати не випадкова) аналогія того, що відбувається з людиною на шляху всього його великого життя.

Церква вчить повноті відповідальності людини за своє життя: душа не подорожує з тіла в тіло, виправдовуючи реінкарнацією будь-які несправності нинішнього свого життя. Початок існування душі єдиний: вона створюється Богом для вічності і починає існувати у часі в момент зачаття людського тіла. Це перше народження і перше життя. На цьому етапі існування особливістю є те, що душа і тіло немовляти ще не можуть реалізувати Богом даровану їм свободу: вони готуються до другого народження.

Друге народження у метелика і людини дуже схожі: метелик народжує яєчко, жінка народжує дитину. Починається друге життя - самостійне життя тіла і душі. Душа знаходить здатність робити вибір. Зовнішня аналогія стає все більш явною. Яєчко - пасивна форма життя. І не достатня. Для того щоб стати метеликом - потрібно побувати гусеницею. Для того, щоб перебувати з Христом у вічності - потрібно зустрітися з Христом в цьому житті.

Третє народження - це Хрещення [1]. Прошу звернути увагу - нехрещена людина має безсмертну душу. Але вона перебуває як би в пасивному стані, вона не володіє необхідними для розвитку ступенями свободи. Уявімо собі такий приклад: якийсь предмет, припустимо, книгу необережно поклали в калюжу клею. Клей висох. Можна книгу підняти, відірвати? Можна, але для цього необхідно докласти чимало зусиль. А от якщо клей розсохся або його змито розчинником? Простягни руку і підніми! Але ж здається, що книга все так же лежить, і нічого не сталося ... Таким же чином і з душею в Хрещенні не відбувається нічого зовні помітного (чого часто очікують екзальтовані особистості): Хрещення це не кінетика, а потенція. Зате яка! З душі зняті пута, кайдани первородного гріха - живи, зростає! Тут уже душа повинна попрацювати. Гусениця повзає по листочками, харчується, наповнюється соками майбутнього життя. Душа харчується благодаттю Божою і наповнюється начатками життя вічного. Потрудися, душа, не лінуйся - з «листочка» на «листочок» - добродійність і молитва, Таїнства Церкви і самопізнання: все добре для тобі. Для гусениці згубним є отрутохімікат - біжи від нього. Для душі згубним, отруйним є гріх - біжи від нього, очищається від нього: все це тобі дано в Церкві. І готуйся до четвертого народження.

Четверте народження - так, смерть. Успіння, «засинання» - чи не правда, це дуже схоже на обертання в лялечку? Ось лялечка висить - суха, мертва. Стручок якийсь, качан. Але ні, зовнішність оманлива - потаємне життя триває. Душа відійшла від тіла, але і це ще не кінець... Десь там, в небесних чертогах, вона перебуває в тому стані, який умовно називається «попереднім судом». У чомусь цей стан схожий із першим життям: сама своє становище вона вже змінити ніяк не може; того тварного часу, в якому ми живемо, і в якому можливі зміни, для неї вже не існує. Але все-таки зміни - позитивні - можливі. Можливі дією ззовні. Люблячі покійного - близькі, що живуть на землі, та небесні покровителі - моляться Господу, і їх смілива любов зрушує закони світобудови: небесна справедливість поступається місцем милосердю. Так чиясь дбайлива рука може перенести лялечку, що нерозумно розмістилася, наприклад, в димоході, на більш благополучне місце - живи! І душа живе (якщо тільки своїм закостенінням в злодіяннях не була негайно скинута до пекла) надією та очікуванням останнього і страшного народження - Страшного Суду.

Так, Страшний Суд, кінець цього світу - він дійсно страшний, бо Суд Божий нікому не відомий. Але віруюча душа живе надією, бо заради цієї події - п'ятого народження - вона прийшла в світ! І ось метелик вилітає з лялечки - краса народилася! Ви ніколи не замислювалися, навіщо природі метелики? Квіти? Навіщо потрібна краса? Адже з функціональної точки зору вони абсолютно марні: всі ці розмови про розмноження, запилення - пусте. Я, як священик сільський, котрий спостерігає життя природи на власні очі, стверджую однозначно: все красиве не функціональне, а негарне (бур'яни, мухи та інше) - більш життєздатне. Краса - це дар Божий, це милість Божа в нашому занепалому світі: «... Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Матвія 5:45). Метелики - це залишки раю земного; не все заросло будяками і тернами; це ностальгія про втрачений рай і заклик до його набуття...

Метелик прекрасний - легкий, повітряний, самоцвітний, але він і тілесний. У тілі, у плоті, буде і останнє воскресіння - це відкрито нам Господом. Звичайно, це буде не наш нинішній світ, і не наше нинішнє тіло: «... сини віку цього женяться і виходять заміж; а ті, що сподобилися досягти того віку і воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж. І вмерти вже не можуть; бо вони рівні з ангелами і є сини Божі, ставши синами воскресіння» (Луки 20:34-36). Це буде свідоме буття досконалої особистості в повноті людської природи, вічне блаженне перебування з Христом у нашій Небесній Вітчизні. Досягти цього - ось єдина самодостатня мета людського існування, ось сенс життя ...


1. Онтологічний сенс Хрещення як Таїнства незмірно глибший, ніж ми звикли розуміти це навіть в церковному середовищі: це не тільки дарування необхідної для порятунку благодаті Божої, але в першу чергу смерть людини Старої (котра самостверджується в богоборстві) і справжнє воскресіння, народження Нової людини у Христі. Протоієрей Михайло Шполянський. «Ми входимо до храму». М., 2005.

«Інтерпретація» українською - leonc

Джерело «Православие и мир»

«  Грудень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Аватар KamPod_
Чомусь зазвичай у людському суспільстві навпаки - запам'ятовують огріхи і погані справи, а добре швидко забувається

Аватар leonc
Для перегляду коментарів із соціальних мереж, потрібно клікнути на відповідну назву під словом "Коментарі"

Аватар KamPod_
Можна попросити уточнення, опис відмінностей?

Завжди цікавили такі питання (воно і буде уточненням відмінностей):
Приклад 1 - я один в родині виявився достойним вічного життя а решта (чи навіть більша частина) моїх близьких і родичів не прагнули до цього і не змогли його досягти. Тоді питання - хіба це буде те ж життя що і в земному існуванні? навіщо воно мені, якщо я не буду м...

Аватар KamPod_
Якщо після смерти нас чекає вічне небуття, тобто, якщо там за межею нічого немає, то тоді життя немає сенсу взагалі.

Я не відкидаю думку що так і є. Адже ж немає сенсу від життя тварин які нас оточують - вони не отримають воскресіння до вічного життя згідно з Біблією

Аватар KamPod_
А яке більш логічне порівняння тут доречне?

У тому то й справа, що логіки у переродженнях в нове життя мало, точніше її немає

Аватар KamPod_
Все вроді б то так і можна провести паралель між народженням немовля і закінченням існування або смертю внутріутробного плоду. Але мені здається у випадку з немовлятами повірити їм набагато легше що є щось поза їх світом, адже навколо них реальна перешкода яку вони навіть можуть торкатись. А в випадку з людиною і її народженням після смерті, то такої перешкоди яку можна було б відчути немає тому і...

Аватар KamPod_
Дуже тонко підмічено на рахунок мами ось це:"Вона скрізь навколо нас, ми в ній перебуваємо і завдяки їй рухаємось і живемо. Без неї ми просто не можемо існувати"
Дійсно перегукується з канонами релігії і віри що Бог всюди навколо.

Аватар leonc
Я з тобою цілком погоджуюсь. Адже «Христос помер за всіх, щоб ті, хто живе, вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого … Отже, хто в Христі, той нове створіння; давнє минуло, тепер усе нове» (2 послання до Коринф’ян 5:15,17). Як наслідок - «Хто увірує і охреститься, буде спасений, а хто не увірує, буде осуджений» (Марка 16:16) і це абсолютно не залежить від якихось вроджених...

Аватар KamPod_
Порівняння з метеликом також не дуже логічне як на мене. У комашки п'ять стадій розвитку кожну з яких можна описати і "пощупати", є впевненість і наукові доведення що так і буде, а в випадку з починаючи третього життя? Усе покладається лише на вірі що так і є - тобто знову прийшли до вихідної точки чи є взагалі щось після фізичної смерті і навіть якщо є, то помоєму цей індивід у трет...

Аватар KamPod_
Взагалі то п'ять життів якось взагалі не по християнськи, якась реінкарнація спадає надумку, хоча далі читаючи зрозумів що мається на увазф дещо інше.
Дуже заінтригувало коли читав, що розвиток зародка в утробі це перше життя. І реальне народження виходить що є логічним продовженням закінчення цього життя. Але ж виходить що Адам і Єва не мали цього першого життя, як в принципі і третьог...

 
 
leonc © 2010-2018
Безкоштовний хостинг uCoz Google